Я з Медвина родом!

Я з Медвина родом!

З винограду взяла вроду
Сильну волю у народу,

А уста медові маю
Та й вірші ними складаю.

Народилась я в селі,
Де співають солов'ї.

Де поля, ліси, озера,
І Свята Гора.

Ще й історія багата у мого села
Непокорна сильна вдача
В медвинців здавна,
Ще й талантами багата рідна ця земля.

Поважають у всьому світі
Солодкий мед й добре вино.
Щоб же й медвинцям на світі
Добре й солодко було.

День Медвина

На Спаса в Медвині гуляли День села
Там Листопад сільський наш голова
Промову мовив, честь йому й хвала

Приїхали поважні гості з Богуславу
Віддали медвинцям належну славу
Завклуб Петро - козацького він роду
Створив це свято для свого народу

Таміла ніжно пісню завела
Злилися в ній і музика й слова
Цікавого на святі вдосталь всього
І не забули ні старого, ні малого

Тим пташенятам, що летять з гнізда
Оксана та Іван - по-батьківські в дорогу
В дарунок книги - самий цінний дар
Щоб повертались до свого порогу,

Щоб не забули рідний край
Ще й Василенко Медвин прославля
Душа поета, серце бунтаря
Кажуть спочатку було слово.
А Медвин слово це чудове,

Розкинувсь Медвин на просторі
Тому ми, медвинці, не терпимо сваволі
Ми сильні духом, щирі до любові,
Ми дочки і сини землі цєї святої

Уривок з вірша

Велична школа, дух села

Всього ти бачила немало,

Якби ти говорить змогла, -

Багато що б ти розказала.

Ти б нам повідала про те,

Як в поголодній рік відкрилась,

Як перші два роки життя

У школі Гладі приютилась.

Як в рік репресій у селі

Свій перший випуск відзначала,

Свій на Вітчизняну війну

Своїх синів благословляла.

Як окупант тебе гнобив, -

Своїх коней увів до школи (!)

Як лютий Ема-комендант

Гонив наш люд в колгоспне поле.

Як наш народ те не стерпів

І партизанити подався,

І не один нацистський гад

У цій землі навік зостався.

І ще розповіла б вона,

Як в третій рік війни звільняли,

Як в нас жінки, старі й малі,

Снаряди в Корсунь доставляли.

Як учні в класи знов зайшли

І знов за парти свої сіли,

І як чорнило з бузини вони

Зробити все ж зуміли.

І школа наша розцвіла,

Дітей із сіл навкруг зібрала

Майбутні кадри всіх звитяг

Вітчизні щедро дарувала…

Пам’яті 80 медвинців, розстріляних більшовиками 14 жовтня 1920 року присвячено.

Балада про розстріляне покоління

Колонна вийшла із села,

Сідало сонце за поля,

Навкруг чутки тривожні йдуть,-

Там наших в Лисянку ведуть.

Ось Шевське, Ковтунів лісок,

Тотох видніє поясок.

Похмурі медвенці бредуть,-

Їх, як ясир, кати женуть.

Як коршун зирить комісар,

Трима напохваті наган:

«Мы малоросов учим жить

И делу партии служить,

А вас, что смели бунтовать,

Всех приказали расстрелять!»

Почули постріли в селі,

Здригнулись всі – старі й малі.

Той зойк, що з поля долинав,

Картинку вбивства змалював…

Тієї ночі в полі тім

Ще довго вогник мерехтів.

Шукали матері синів,

Жінки своїх чоловіків.

Злились в один страшний розпач,

Прокльони, стогін, біль і плач

Ніхто вночі ще не ховав,

Й священників не викликав.

Кати, що впились десь в селі

Пісні горлали матірні,-

Так тризна правилась страшна,

В народній пам’яті вона.

Щоб пам’ять збереглась в віках

Всім, хто поліг у тих ярках

Народ поставив в полі хрест

На землі з яровію окрест.

Він острогою всім нам,

Щоб ворог нас не подолав,

Щоб люди мудрими були

І Батьківщину берегли

Василенко В.В. 7.10.2004