С цьому розділі зібрані статті про с. Медвин, що публікувались в різних газетах, журналах та довідниках. Всі статті наведені повністю без змін або доповнень.
Медвин знаходиться на східніх відрогах Придніпровської височини, оточений з заходу, півдня та південного сходу вододілом річок Рось та Гнилий Тікич. Село ділиться навпіл річкою Хоробра, яка бере початок на його південній околиці біля урочища Тотохи, поповнюється з численних ставків та безіменних струмків села і впадає в Рось. За народними переказами усними і записаними (Л. Похілевич, М. Устенко) на місці сучасного Медвина та його південних околиць в давнину було велике місто (може бути, і неодноразово), про що свідчать і назви урочищ Свята Гора, Тістове, Шевське, Митниця, вулиця Червінська, які збереглися понині. Матеріальним підтвердженням переказів можуть бути численні археологічні знахідки — черепки, кам’яні, глиняні та металеві вироби, монети, кістки, — часів Трипільської і всіх пізніших археологічних культур. Та системні дослідження не проводилися, за винятком розкопок скіфських курганів в різні роки під керівництвом І. Дубини, Г. Ковпаненка, Б. Левченка, тому можна лише вважати, що територія сучасного села була постійно заселена з часів Трипілля. Недостатньо досліджені і архівні матеріали (частково працював в архівах Б. Левченко), тому першою писемною згадкою про Медвин вважається подячний адрес, виданий медвинському купцеві Ярошину, датований 1520 роком, та ця дата сумнівна (П. Клепатський). Як видно з люстрації 1615 року, населення Медвина, підпорядковане Богуславському замку, було звільнене від податків, відбувало лише військову повинність Польській короні. Як видно з привілеїв за 1591 та 1620 роки, Медвин добився самоврядування і вважався вільним містом, що користувалося магдебургським правом. У 1648 році Медвин став сотенним містечком Корсунського полку, його мешканці брали активну участь у визвольній боротьбі проти поляків під проводом Б. Хмельницького. У 1654 році Медвин змушений був присягнути на вірність московському цареві. Присягу приймав князь Васілій Горчаков, на честь якого названий ліс «Гірчаків». У цей час в Медвині було три церкви, він був обнесений новим захисним ровом. Внаслідок Андрусівського перемир’я (1667 р.) між Московією і Польщею Медвин відійшов до Польщі. А в перші дні 1675 року нинішньою Богуславщиною пройшла тисячна кримсько-татарська орда з сердюками, залишаючи по собі жахливі руїни, у тому числі і Медвина… Лише на початку XVIII ст. Медвин почав відроджуватись і у 1741 р. налічував 120 дворів, у 1765 р. — 2 087 мешканців. Були відбудовані дві церкви: у 1753 Святомиколаївська, 1765 — Успенська. Та Польща скасувала право на самоврядування, змусила платити цілий список різноманітних зборів, утискувала православ’я, і тому природно медвинці брали активну участь у гайдамаччині. У 1769 році Медвин перейшов у власність короля польського Станіслава Августа, який через 8 років подарував його своєму племінникові, а той у 1799 році продав графові Браніцькому, нащадкам якого Медвин належав до перевороту 1917 р. За люстрацією 1789 року населення було повністю закріпачене. У 1845 році в Медвині було понад 800 дворів та 2 675 ревізьських душ, в т. ч. 2 455 кріпаків та 230 вільних. Населення займалося землеробством, садівництвом, бджільництвом. У 1871 році Медвин став волосним центром. На той час у місті було п’ять водяних млинів, цегельний та винокурний заводи. У 1900 році було вже два кінноприводних млини, 45 вітряків, 2 цегельні заводи, 9 кузень. Налічувалося 8 881 десятина землі, з яких 3 905 дес. належали графові Браніцькому, 101 дес. церквам, 4 876 дес. селянам. За 1871—1874 роки в центрі Медвина заново побудовано дерев’яну Миколаївську церкву, в 1876 р. відкрито однокласне народне училище, пізніше побудовано цегляні церковно-парафіяльні школи при Успенській (1884 р.) та Миколаївській (1888 р.) церквах. У 1910 році відкрилося чотирикласне міністерське міське училище. Часті зміни влади 1917—1918 років викликали спротив населення, і в квітні 1919 після переходу влади до більшовиків у Медвині та Ісайках виникла «самостійна республіка». Повстанці протестували проти більшовицького ладу та його продрозкладок. За допомогою інтернаціонального полку угорця Рудольфа Фекете батальйоном Київського повітового військкомату повстання було розгромлене. 20 серпня 1920 року у відповідь на чергову непосильну продрозкладку та мобілізацію до більшовицького війська Медвин знову повстав, створивши «Медвинську республіку», яка протрималася місяць і була розгромлена будьонівським військом, частина села спалена. 13 жовтня будьонівці, звинувативши медвинців у пограбуванні їхнього обозу, захопили в селі вісім десятків заручників — хлопців та чоловіків віком 18—25 років і порубали та постріляли їх біля Ковтунового ліска за 1,5 км на південь від села. На місці злочину медвинці зібрали скроплену кров’ю землю і насипали могилу, на якій встановили хреста, пізніше — гранітного пам’ятника, який стоїть і нині. Взимку 1921 р. більшовики провели повний розподіл землі, а з наступного року утворенням ТОЗів та ТСОЗів розпочалася примусова колективізація, завершена навесні 1934 року. 7 березня 1923 року було створено Медвинський район (існував до 1930 р.), до складу якого увійшло 12 околишніх сіл та 2 хутори. В районі налічувалося 7 794 господарств та 31 800 жителів. Планові та понадпланові хлібоздачі та ще й «валки на честь» різних подій 1931—1933 рр., тобто вимітання всього зерна навіть і з печей (Медвин же на «Чорній дошці» 1932 р.!), привели до повального голоду, який забрав близько 14 % медвинців. Одночасно і до 1941 року проводяться репресії: спочатку зникають безслідно всі, хто мав якесь відношення до подій 1920 року і вчасно не втік, потім вчителі, лікарі, трактористи, комбайнери, прості колгоспники. Лише в 1937—38 рр. було репресовано понад 100 медвинців, 90 % з них розстріляно, повернулися одиниці. Потім всіх реабілітували… У цей же час створюються нові колгоспи (ім. Сталіна, 1931 р.), організовується робітфак (1932 р.), створюється МТС (1933 р.), перших учнів приймає нова середня школа (1934 р.). З 27 липня 1941 р. по 27 січня 1943 р. тривала фашистська окупація Медвина. За цей час було закатовано 228 мешканців, 470 юнаків та дівчат вивезено до Німеччини, зруйновано багато помешкань, колгоспних та культурно-побутових приміщень. На фронтах билися 1007 жителів села, 552 з них загинули. На вшанування їх в центрі села споруджено меморіальний комплекс. Голодні повоєнні роки…Розпочинається відбудова села силами вдів, інвалідів і сиріт при основній тягловій силі — коровах. І не лише відбудова. У 1948 році видає першу продукцію новозбудований плодоконсервний завод, наступного року запрацював радіовузол, у 1950 році чотири медвинські та дібрівський колгоспи об’єднуються в одне господарство, у 1954 — стає до ладу електропідстанція і розпочинається електрифікація села, у 1962 — відкривається новий Будинок культури, через рік випікається перша паляниця на власному хлібозаводі, у 1972 році почав працювати міжколгоспний комбікормовий завод. 1 грудня 1991 року медвинці дружно проголосували за свою незалежність. За роки незалежності проведено розпаювання землі та майна колгоспу, на приватизованих землях працюють декілька фермерських, приватно-орендних та інших форм господарств. Промислові підприємства (переробно-заготівельне, ремонтне, комбікормовий завод та хлібозавод) не працюють. Проведена газифікація села, реконструкція телефонної мережі, з’явилася нова АЗС, перші кроки робить туристичний бізнес. Після розрухи 90-х минулого століття життя починає налагоджуватися. Медвин широко відомий розкішною природою, історичними подіями, та найбільше його багатство — працелюбні мешканці, які не лише невтомно трудяться в своєму селі, а й народжують непересічних особистостей — діячів науки, культури та мистецтва (кінорежисер Денисенко В. Т. історик Левченко Б. М., професор-педагог Іваненко Г. С., доктор юридичних наук Миколенко Я. П., художники Ільніцький О. О. та Гриб Ф. А., диригент Василенко В. Я.), будівничих (брати архітектор та інженер-будівельник Павло та Петро Юрченки, інженер-будівельник Сарапука В. Є.), багатьох десятків військових та господарників, нагороджених орденами і медалями, в тому числі і найвищими (Герой Радянського Союзу Тищик Є. К., Герой соціалістичної праці Василенко Ф. П.) та багатьох інших. Медвинці гордяться своїми людьми та своїм селом.
