Стародавні часи

Бенкети Володимира Великого, на яких разом з вельможами пригощались жебраки і каліки, відбувалися не тільки в Києві, але і в інших містах. У передмістях київських князь тримав запаси напоїв, у так званих медуши, і одне з них було в цьому місці. В старості, первинне місто, що мало кам'яні споруди, залишки яких помітні на пагорбах на півдні і півночі від Медвина, потерпіло страшне розорення від татар, які винищили вогнем і мечем все, що могло бути винищене. Сто років після спустошення, Медвин залишався самгородом, тобто містом без жителів, ті хто проходили мимо нього ніччю чули завивання і ридання і неодмінно блукали по лугах, яких водила зла сила. Потім, наступив мор людей, і довго ніхто не наважувався заглянути в самгород, зарослий дрімучим лісом, поки чаклунка Касянка не обкричала самгород півнями і не прогнала з нього все зло. Коли люди, повернувшись в самгород, знайшли таємний льох, наповнений медом і вином ще від часу Володимира Великого і що вся громада, що зібралася, втративши розум від сп'яніння, розбила судини з напоями, що наповнили струмок до такого ступеня, що охочі черпали мед і вино прямо із струмка відрами.

У 1362 році Медвин перейшло під владу Литовське князівство, а з 1569 року воно разом з Богуславом увійшло до складу Польщі. Як видно з люстрації 1615 року, його населення не виконувало повинностей на користь старости, а відбувало військову службу в Богуславському полку. За королівськими привілеями 1620 і 1655 роках, Медвин дістав магдебурзьке право. З тяжби, яку в кінці XVIII століття вели медвинські жителі, через своїх уповноважених: Туранськаго, Томашевськаго і Левітського з призначеними власниками, виявляється, що Медвин ще в XVII столітті вважався вольним містом, користувався правом розпоряджатися своїми землями, обирав для себе старост і суддів, що значилося і в королівських привілеях 1620 і 1655 років. Медвин на початку XVI століття вважався передмістям Богуслава і від якого залежав в господарських своїх справах. Є подячний лист Богуславського Наказу 1520 року, даний медвинському купцеві Ярошину за похвальне управління справами передмістя. 

Поблизу Медвина, в урочищі Черкес-долині, відбувалися бої між селянсько-козацькими загонами під проводом Северина Наливайка (1596 рік), П. Павлюка і К. Скидана (1637 рік) та польськими військами. Під час визвольної війни 1648—1654 роках під проводом Богдана Хмельницького Медвин був визволений з-під влади Польщі і став сотенним містом Корсунського полку. У 1654 році все населення міста регіону присягнуло на вірність Російській державі. Однак боротьба проти Польщі не припинилася і після визвольної війни. В 1664 році в Медвині протягом чотирьох тижнів витримували облогу російські війська на чолі з воєводою Григорієм Косаговим та козаки під командуванням лубенського полковника Гамалії. Втративши в боях під Медвином велику кількість вбитими і полоненими, польські загони відступили. Після Андрусівського перемир'я 1667 року Медвин знов відійшов до польських земель. Почастішали напади на Правобережну Україну, в тому числі і на Медвин, кримських татар. У 1674 році російські війська і козацькі полки на чолі з гетьманом Лівобережної України Іваном Самойловичем розбили під Медвином війська гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка і татар. 

Населення Медвина брало активну участь у визвольній боротьбі на Правобережній Україні під проводом Семена Палія. В 1685 році місто було визволене з-під гніту польської шляхти козацьким військом на чолі з полковником Самійлом Самусем. 

Однак після Прутського миру 1711 року у Медвин повернулася польська влада. В 1741 році в місті налічувалося 120 дворів. Польський уряд скасував його права на самоврядування. Богуславські старости примушували жителів відбувати численні роботи на користь замку і сплачувати великі податки, привласнювали міські землі та силою відбирали продукти. За люстрацією 1763 року, 157 дворів сплачували богуславському старості чинш, житній осип, ставкове, поколісне та інші платежі на суму 8739 злотих. Лише 4 незакріпачених і 5 слободянських дворів були звільнені від повинностей. 

Жителі Медвина брали активну участь у гайдамацькому русі, що розгорнувся на Україні у XVIIІ столітті Під час Коліївщини 1768 року через місто пройшов загін гайдамаків на чолі із Максимом Залізняком. 

У 1777 році Медвин у складі Богуславського староста був подарований польським королем Станіславом Понятовським племіннику Юрію Понятовському. 

За люстрацією 1789 року, у Медвині уже не було незакріпачених дворів. Усі 366 дворів мали відробляти 304 тяглі і 2886 піших днів, сплачувати косове, ставкове, поколісне, медове, воскове, житній осип, чинш та інші побори на суму 17 064 злотих. 

У скаргах медвинськими повіреними, в 1792 році у Варшаві, трибуналу Речі Посполитої, зазначено, що після того, як у жителів відняло право вибирати собі старост, призначені старости від короля почали гнобити жителів податями і роботами, міські землі почали називати своїми, відняли в свою користь питущі заклади, примушували вільних жителів вартувати у дворів старост, або збирали на це гроші, вимагали міщан в послугу дворову, силою забирали продукти, птахів, обтяжували накладами різного роду. Тому медвинці просили відновити міське самоврядування, повернути землі місту, люстрації 1765 і 1789 років знищити, питущий відкуп віддати місту, присудити з вельможних старість збитки. Хоча унаслідок цього прохання викликаний був до суду до Варшави староста Богуславський і Медвинський, Ржевусський, але суд не відбувся із-за чергового розділу Польщі. Папери, що відносяться до цієї справи, зберігалися довгий час в місцевій церкві, як історичні пам'ятники, витребувані в 1859 році місцевою владою для знищення. При російському уряді жителі не відновлювали тяжби, через те що жителів сіл Ставіщенське і Богуславське, було строго в закріпленні в поміщицькій владі. 

Після другого поділу Польщі (1793 рік) Медвин увійшов до складу Росії. У 1799 році він разом з Богуславським ключем був проданий князем Понятовським графу Клементу Браницькому за 4 млн. злотих. Населення Медвина, як і всього Богуславського ключа, відробляло по 3 дні панщини на тиждень. Крім того, селяни мали виконувати ряд робіт на користь власника та сплачувати йому натуральну данину (давати певну кількість каплунів, птиць та яєць залежно від розряду господарства). У 1845 році в Медвині було понад 800 дворів та 2675 ревізьких душ, у тому числі 2455 кріпаків та 220 вільних. Населення займалося землеробством, садівництвом, бджільництвом. 

Друга половина XIX - початок XX століття

Обкладинка справи Київського жандармського управління про розповсюдження пореволюційної літератури у селі Медвин в 1905 році. 

У останні роки Медвинци, перед відміною кріпацтва в 1861 році, знову мали зіткнення за так звані займіща (місця серед полів і лісів, на яких жителями розведені власними працями сади і пасіки) які економія хотіла обкласти особливими підвищеними податками або витіснити з них селян. Але, місцеві жителі знайшли захист в головному губернському начальстві. У 1863 році, за сприяння уряду, вони придбали, у власність 1083 десятина садибної і 2569 десятини польової землі за 218 920 карбованців сукупно з додатковим платежем, який керівники маєтка власника не захотіли пожертвувати збіднілим селянам, після цього були припинені всі непорозуміння. 

У 1871 році Медвин став волосним центром. На той час у селі були винокурний і цегельний заводи та 5 водяних млинів. У 1900 році тут вже діяли 2 цегельні заводи, 9 кузень, 2 кінноприводні млини і 45 вітряків. Значного розвитку набуло борошномельне виробництво. у 1876 відкрито однокласне народне училище, 1884 та 1888 — по церковно-приходській школі при Успенській та Миколаївській церквах, 1910 — чотирикласне міністерське міське училище. 

19 травня 1905 року в Медвинській економії на знак протесту проти мізерної оплати праці почався страйк. Близько 200 селян, які працювали тут за наймом, пред'явили управителю вимоги про збільшення заробітної плати. Вони вирушили у сусідні Мухоїдську, Дібровську і Софіївську економії, де також припинилися роботи. Страйк тривав 2 дні. Активними його учасникам були К. Я. Осауленко, Й. Л. Капиці, І. Голосний та інші селяни. Страйк придушили силою. Частину селян заарештували і 13 з них віддали до суду. 

Незважаючи на участь мешканців Медвині у подіях 1905, 1907 та 1917 роках, основна маса населення негативно ставилася до більшовицької влади, що проявилося у подіях 1920 року. 19 серпня Медвин повстав, створений на початку 1919 ревком був розстріляний, була проголошена Медвинська республіка, яка проіснувала місяць у жорстокій боротьбі і була розгромлена будьонівцями, які спалили третину помешкань, в тому числі і Успенську церкву, священика якої з сім’єю замордували. 13 жовтня 1920 року за ніби-то пограбований обоз будьонівці взяли заручниками 80 ні в чому не винних медвинських хлопців і розстріляли їх. За наступні два десятки років всіх активних учасників боротьби проти Радянській влади, які не втекли за межі України, було знищено. 

В березні 1918 року село зайняли німецькі війська. Після краху німецької окупації в Україні Медвин у грудні опинився під владою січовиків Директорії. У лютому 1919 року Медвині була встановлена Радянська влада. Відразу ж тут було створено ревком, який очолив Н. М. Буря. Однак ревком не зміг розгорнути своєї діяльності, в квітні 1919 село було зайнято силами Симона Петлюри. За допомогою Інтернаціонального полку під командуванням Рудольфа Фекете та бригади Дніпровської річкової військової флотилії Медвин знову перейшов під контроль радянської влади. В червні 1919 року в Медвині створили комітет бідноти. Проте з початку вересня 1919 року до січня 1920 року село перебувало в руках денікінців. 

Після цього село знову перейшло під контроль влади Рад, однак у травні 1920 село було зайнято білополяками. У серпні 1920 року в Медвині спалахнув бунт на підтримку Симона Петлюри. На ліквідацію повстання виступив Таращанський продполк у кількості 500 чоловік та регулярні частини Червоної Армії, які 19 вересня зайняли Медвин. 

В 1923 році село стало центром району. 

Значно поліпшилося медичне обслуговування населення. У 1926 році в Медвині діяли районна лікарня, аптека і дитячі ясла. Розгорнулося культурне будівництво. В цей час тут працювали початкова школа, 3 лікнепи, сільбуд, бібліотека і театр. 

В 1922 році виникли сільськогосподарські кооперативи — «Червоний сівач» і «Світанок», а в 1923 році — ще 6 товариств для спільного обробітку землі. Навесні 1924 року у село прибули перші трактори. У 1926 році тут було організовано сільськогосподарський кооператив «Комунар». На цей час в Медвині, крім 9 сільськогосподарських, існували кредитний, садово-городній, промисловий та споживчий кооперативи. Однак масова примусова колективізація зустріла жорстокий спротив місцевих жителів, з 1929 по 1931 відбулось декілька повстань які були жорстоко подавлені. 

Голодомор Докладніше у статті: Голодомор Як і більшість сіл регіону Медвин значно постраждав від голодомору 1932-1933 роках. У 1920 році налічувалося 10 477 осіб.

Пам'ятник воїнам-односельчанам що загинули на фронтах Другої світової війни, село Медвин. 1970 рік. 27 липня 1941 року Медвин був окупований німецькими військами. У перші дні було закатували 228 жителів села, вивезено на каторжні роботи до Німеччини 470 юнаків і дівчат. Наприкінці 1941 року у селі виникла підпільна група у складі 13 чоловік, ініціатором створення якої був А. А. Кокоша. Підпільники друкували і розповсюджували серед населення листівки із зведеннями Радянського інформбюро, зривали відправку молоді до Німеччини. У новорічну ніч 1942 року у Медвині були розклеєні листівки і замайоріло 5 червоних прапорів. 

У серпні 1943 року підпільна група, що діяла в селі, влилась до складу 6-го батальйону з'єднання партизанських загонів Київської області. Під час бойових операцій партизани знищили 2 бронетранспортери, 30 автомашин, в районі села Хижинців визволили з полону 80 радянських воїнів, захопили начальника польової жандармерії, перекладача і ординарця і разом з документами передали їх командуванню 27-ї армії 1-го Українського фронту. Також місцеві жителі розгромили медвинську поліцію, вбили старосту і кількох поліцейських, зруйнували у Медвині, Побережці і Дмитренках сепараторні пункти, захопили хлібні склади та роздали населенню до 3500 цнт зерна. 14 жителів села були зв'язковими та доставляли партизанам продукти харчування, одяг, медикаменти. У лісі переховувалися запасні частини до машин і тракторів, куди переправили їх колгоспники. 

На фронтах Великої Вітчизняної війни билися 1007 жителів Медвина. За мужність і відвагу, виявлені в боях 453 медвинці відзначені урядовими нагородами. Серед них двома орденами Леніна нагороджено одного з перших комсомольців, нині полковника у відставці Б. П. Марушевського, Є. К. Тищику посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Будучи командиром танкової роти, він першим із своїми танками увірвався на околицю Умані. Опинившись на підбитому танку в оточенні, він протягом 2 годин вів нерівний бій з переважаючими силами противника, підбив і спалив 4 фашистські танки і знищив до 100 гітлерівців. 562 медвинці загинули смертю хоробрих, захищаючи Батьківщину. На вшанування пам'яті загиблих в центрі села споруджено меморіальний комплекс. 

27 січня 1944 року Медвин був визволений. Чимало жителів села безпосередньо допомагали радянським воїнам, підносячи боєприпаси на передову лінію. Колгоспник Ф. С. Митяй виступив ініціатором збору коштів на танкову колону «Колгоспник Богуславщини», внісши до фонду оборони 20 тис. крб. із своїх заощаджень. 

Друга половина ХХ століття. Вже у 1944 році відновила роботу лікарня, почали працювати середня і 3 початкові школи, в яких навчалося 688 учнів. Відкрили двері клуб і бібліотека, з 1948 року — новозбудований плодоконсервний завод, у 1954 році розпочалася електрифікація, 1965 році запрацював хлібозавод, 1972 — комбікормовий завод. В 1965 році у пристосованому приміщенні відновилося богослужіння у Миколаївській, а в 1997 — і в Успенській церквах. 

Оборона Медвина 

Селяни проголосили республіку і для її оборони довкола села прикопали борони догори гостряками. Були впевнені, що протримаються кілька місяців, а там, мовляв, надійде підмога з сусідніх сил і підійде військо Петлюри... Утім зброї у захисників республіки виявилося обмаль (на 1000 добровольців — всього 300 рушниць і трішки патронів). Коли через кілька днів повстанці напали на цукроварню й обеззброїли там кількох більшовиків, про цю подію дізналися в Києві, а невдовзі й у Москві. Більшовики занепокоїлися: приклад Медвина могли перейняти інші села. Після розвідки в село заскочив кінний загін. Нападники спалили Успенську церкву, пограбували кілька обійсть і вбили двох господарів. Після перестрілки відступили. Майже щодня кількасот більшовиків з кулеметами наступали на село. Повстанська розвідка вчасно повідомляла про це, у церквах били в дзвони, селяни кидали роботу й бігли боронитися, переважно з косами й вилами. Під час вирішального бою два полки Червоної армії штурмували маленьку «республіку» майже добу. Під ранок запалили крайні хати. А тоді ж стріхи були солом’яні, вітер повіяв — півсела вигоріло. Республіка перестала існувати. Режисер Володимир Дени¬сенко, родом з Медвина, пройшовши радянські табори, у 1960–ті задумав зняти фільм про оборону Києва. Поїхав у Москву до Будьонного, який у 1941 році був главкомом Південно–західного напрямку. Пробрався до нього на дачу, аби про все розпитати. «А ты откуда, хохол?» — спитав Будьонний. «З Медвина». «А, знаю ваше бандитское село. В 1920–м, сволочи, бороны выложили, я их шашкой, а они...».